Фридерик Шопен
Фридерик Франсуа́ Шопе́н (пол. Fryderyk [Franciszek] Chopin, іноді Szopen; фр. Frédéric [François] Chopin;) (*22 лютого або 1 березня 1810, с. Желязова Воля, Мазовецьке воєводство, Польща — †17 жовтня 1849, Париж,Франція) — найвидатніший польський композитор та піаніст.
Біографія[ред. • ред. код]
Дитинство і юність[ред. • ред. код]
Фридерик Шопен народився 22 лютого 1810 року в с. Желязовій Волі під Варшавою у Варшавському герцогстві. Його батько, Микола Шопен (Nicolas Chopin, 1771-1844), французький емігрант з 1787 р., служив гувернером і шкільним учителем французької мови; мати — Текля Юстина Крижанівська (Tekla Justyna Krzyżanowska, 1782-1861) виховувалася в дворянській сім'ї і була економкою графині Людвіки Скарбек. Батьки Шопена одружилися 1806 року і після народження сина сім'я переїхала до Варшави.
Вже дитиною Фредерік проявив яскраві музичні здібності; у віці семи років він почав навчатися грати на фортепіано, і в тому ж році був виданий складений ним маленький полонез соль мінор. Перші професійні уроки гри на фортепіано отримав від віолончеліста Войцеха Живного (нар. 1756 у Богемії), що тривали з 1816 до 1822. Незабаром Шопен став улюбленцем аристократичних салонів Варшави.
Подальшим розвитком Шопена опікувався Вільгельм Вюрфель (нар. 1791 у Богемії). Цей відомий піаніст і професорВаршавської консерваторії давав Шопену цінні (хоча нерегулярні) уроки органної музики і, можливо, фортепіано. З 1823до 1826 року Шопен навчався у Варшавському ліцеї, де його батько був професором. Восени 1826 юний музикант почав вивчати музичну теорію, фігурний бас і композицію з Йозефом Ельснером (нар. 1769 у Сілезії) у Варшавській консерваторії. У 1831 він виїхав з Польщі до Відня, а згодом оселився у Парижі, де провів значну частину життя.
Кар'єра в Парижі[ред. • ред. код]
Шопен вперше відвідав Відень на початку 1829, де давав концерт на фортепіано і отримав перші похвальні рецензії. Наступного року він повернувся до Варшави, де 17 березня у Національному Театрі дав прем'єру свого Концерту для фортепіано фа мінор. 1831-го року Шопен покидає Польщу і оселяється в Парижі. Там починає працювати над своїми першими скерцо і баладами, також починає перший зошит етюдів. Тоді ж у Шопена проявляється захворювання на туберкульоз, з яким композитор боротиметься все життя.
Початок і середина 1830-х у Парижі були плідним часом композитора. Він завершив свої найвідоміші роботи і регулярно давав концерти, що мали шалені відгуки. До 1838 Шопен став відомою людиною в Парижі. Серед його найближчих друзів був оперний композитор Вінченцо Беліні і художник Ежен Делакруа. Його друзями були також композитори Гектор Берліоз, Франц Ліст і Роберт Шуман, і хоча Шопен іноді критикував їхню музику, все ж присвятив їм деякі свої композиції.
Шопен і Жорж Санд[ред. • ред. код]
У 1836 Шопен попрямував до Чехії побачитися з батьками. Перебуваючи у Марієнбаді, він захопився юною полькою Марією Водзіньською. Проте їхні змовини були незабаром розірвані. Восени того ж року в Парижі він познайомився з видатною жінкою — баронесою Дюдеван, яка мала на той час широку літературну популярність під псевдонімом Жорж Санд. Шопену було тоді 28 років, мадам Санд — 34. Їхній союз тривав вісім років, причому велику частину цього часу вони провели в сімейному маєтку письменниці в Ноані.
Зимою 1838–1839 років, яка була прожита з Жорж Санд на Майорці (Балеарські острови), здоров'я композитора значно погіршилось. Поєднання поганої погоди з безладом у домашньому господарстві, мабуть, згубним чином подіяло на його вже зачеплені туберкульозом легені. У 1847 відносини Шопена з Жорж Санд остаточно зіпсувалися в результаті втручання музиканта у відносини його подруги зі своїми дітьми від першого шлюбу. Ця обставина разом з прогресуючою хворобою сповнювала Шопена чорною меланхолією. Останній раз він виступив у Парижі 16 лютого 1848. Через вісім днів вибухнула революція, що повалила короля Луї Пилипа. Друзі композитора відвезли його до Англії, де, вже дуже хворий, він грав у королеви Вікторії і дав кілька концертів — останній з них відбувся 16 листопада 1848.
Смерть і поховання[ред. • ред. код]
.jpg)
Через тиждень він повернувся до Парижа. Не в змозі більше давати уроки, Шопен був вимушений прийняти щедру допомогу від своєї шотландської шанувальниці Джейн Стірлінг. Доглядати хворого приїхала з Польщі сестра композитора, Людвіка; не обділили його увагою і французькі друзі. Шопен помер у своїй паризькій квартирі на Вандомській площі 17 жовтня 1849. Згідно з його бажанням, на відспівуванні в церкві св. Мадлен прозвучали фрагменти реквієму Моцарта.
Шопен похований на паризькому кладовищі Пер-Лашез. Серце Шопена, за його заповітом, перевезли на Батьківщину — воно покоїться в костелі Святого Хреста у Варшаві.
Творчість[ред. • ред. код]
Композиторська техніка Шопена вельми нетрадиційна і багато в чому відступає від прийнятих в його епоху правил і прийомів. Шопен був неперевершеним творцем мелодій, він одним з перших приніс у західну музику невідомі їй доти слов'янські ладові та інтонаційні елементи і у такий спосіб підірвав непорушність класичної ладогармонічної системи, що склалася до кінця 18 ст. Те саме стосується ритму: використовуючи формули польських танців, Шопен збагатив західну музику новими ритмічними малюнками. Він розробив суто індивідуальні — лаконічні, замкнуті в собі музичні форми, які найкраще відповідали природі його такої ж самобутньої мелодичної, гармонічної, ритмічної мови.
Значення творчості і пам'ять[ред. • ред. код]
Шопена вважають найбільшим польським композитором, при цьому для польських композиторів багатьох поколінь його роль виходить за рамки самої музики і це визнавали не тільки поляки. Наприклад, Роберт Шуман 1836 року в «Neue Zeitschrift für Musik» писав:
| « | Якщо потужний деспотичний монарх з півночі знав, який небезпечний ворог загрожує йому в творах Шопена, простих мелодіях з його мазурок, він заборонив би його музику. Твори Шопена — це гармати, заховані в квітах[1]. | » |
Його твори, особливо полонези та мазурки, вважали синонімом польськості, їх згадували в найбільш патріотичних промовах. Ігнацій Ян Падеревський у сторіччя з дня народження Шопена заявив:
| « | Нам забороняли Словацького, Красінського, Міцкевича, але не заборонили Шопена. Однак у Шопені міститься все, в чому нам відмовлялося: і барвистий одяг, пояси з чистого золота, похмурі капелюхи, краківські рогаті капелюхи, благородний брязкіт мечів, відблиски кіс наших селян, стогони поранених грудей, бунт скутого духу, хрести на цвинтарі, придорожні каплички, молитви засмучених, біль неволі, смуток свободи, прокляття тиранів і радісна пісня перемоги [...].Список творів[ред. • ред. код]
Для фортепіано з оркестром
Для фортепіано соло
Камерні ансамблі
|
Немає коментарів:
Дописати коментар