Рахманінов Сергій Васильович

(*20 березня (1 квітня) 1873, Новгородська губернія (Росія) — †28 березня1943, Беверлі-Гіллз, штат Каліфорнія, США) — російський композитор, піаніст і диригент, один із яскравих представників фортепіанного мистецтва. Відіграв визначну роль у формуванні Київської консерваторії.

Творчий стиль[ред. • ред. код]

Стиль Рахманінова, що виріс із пізнього романтизму, згодом зазнав значної еволюції: подібно до сучасників — Олександра Скрябіна та Ігоря Стравінського — Рахманінов принаймні двічі (після творчої кризи 1900 та після 1926) кардинально оновлював стиль своєї музики. Зрілий та, особливо, пізній стиль Рахманінова виходить далеко за межі постромантичної традиції («подолання» якої почалося ще в ранній період), і в той же час не належить жодній із стильових течій музичного авангарду XX ст. Творчість Рахманінова, таким чином, стоїть особняком в еволюції світової музики XX століття: увібравши багато досягнень імпресіонізму й авангарду, стиль Рахманінова залишився неповторно індивідуальним і своєрідним, що не має аналогів у світовому мистецтві (крім наслідувачів і епігонів). У сучасному музикознавстві часто використовується паралель із Л. ван Бетховеном: якщо Бетховен в своїй творчості виходить далеко за межі віденського класицизму, не примкнувши при цьому до романтиків і залишившись далеким від романтичного світогляду, то Рахманінов виходить далеко за межі російської композиторської традиції, однак уникає впливів жодної з сучасних йому стильових течій. Творчість Рахманінова прийнято умовно ділити на три або чотири періоди: ранній (1889—1897), зрілий (його іноді ділять на два періоди: 1900—1909 й 1910—1917) і пізній (закордонний) (1918—1941).

Ранній період[ред. • ред. код]

С. Рахманінов (праворуч) таФ. Шаляпін, кінець 1890-х

Ранній період — починався під знаком пізнього романтизму, успадкованого головно через стиль Чайковського (Перший Концерт, ранні п'єси). Однак уже в Тріо ре-мінор (1893), написаному в рік смерті Чайковського й присвяченому його пам'яті, Рахманінов дає приклад сміливого творчого синтезу традицій романтизму (Чайковський), «кучкистів», давньоросійської церковної традиції й сучасної побутової й циганської музики. Цей твір — один з перших у світовій музиці прикладів полістильових композицій — немов символічно проголошує наступність традиції від Чайковського — Рахманінову і вступ російської музики в новий етап розвитку. У Першій Симфонії принципи стильового синтезу були розвинені ще більш сміливо, що й стало однією із причин її провалу на прем'єрі.

Період зрілості[ред. • ред. код]

Період зрілості відзначений формуванням індивідуального, зрілого стилю, заснованого на інтонаційному багажізнаменного співу, російської пісенності й стилю пізнього європейського романтизму. Ці риси яскраво виражені в знаменитих Другому Концерті та Другій Симфонії, у фортепіанних прелюдіях ор.23. Однак починаючи із симфонічної поеми «Острів Мертвих» стиль Рахманінова ускладнюється, що було викликано, з одного боку, звертанням до теми символізму й модерну, а з іншого боку — перетворюванням досягнень сучасної музики: імпресіонізму, неокласицизму, нових оркестрових, фактурних, гармонічних прийомів. Центральний твір цього періоду — грандіозна симфонічна поема «Дзвони» для хору, солістів й оркестру, на слова Едгара По в перекладі К. Бальмонта (1913). Яскраво новаторський, насичений небувало новими хоровими й оркестровими прийомами, цей твір вплинув на хорову й симфонічну музику XX століття. Тема цього твору характерна для мистецтва символізму, для того етапу російського мистецтва й творчості Рахманінова: у ньому символічно втілені різні періоди людського життя, що підводить до неминучої смерті; апокаліптична символіка Дзвонів, що несе ідею Кінця Світу, ймовірно вплинула на «музичні» сторінки роману Томаса Манна «Доктор Фаустус».

Пізній період[ред. • ред. код]

Пізній — «закордонний» період творчості — відзначений винятковою своєрідністю. Стиль Рахманінова складається із цілісного сплаву різних, часом протилежних стилістичних елементів: традицій російської музики — і джазу, давньоросійського знаменного співу — і «ресторанної» естради 1930-х рр., віртуозного стилю XIX століття — і твердої токатності авангарду. У самій різнорідності стильових передумов укладений філософський зміст — абсурдність, жорстокість буття в сучасному світі, втрата духовних цінностей. Твори цього періоду відзначені загадковою символікою, поліфонією значень, глибоким філософським підтекстом.

Значення творчості Рахманінова[ред. • ред. код]

Значення композиторської творчості Рахманінова величезне: Рахманінов синтезував різні тенденції російського мистецтва, різні тематичні й стилістичні напрямки, об'єднавши їх під спільним знаменником авторського стилю. Композитор збагатив російську музику досягненнями мистецтва XX століття й був одним з тих, хто вивів національну традицію на новий етап. Рахманінов збагатив інтонаційний фонд світової музики інтонаційним багажем давньоруськогознаменного розспіву. Його фортепіанна спадщина стала невід'ємною частиною репертуару піаністів усього світу. Рахманінов одним із перших зробив кроки до синтезу класичної традиції й джазу.

Значення виконавської творчості Рахманінова не менш вагоме: піаніст став еталоном для багатьох поколінь піаністів різних країн і шкіл. Зокрема Рахманінова вважав своїм кумиром видатний піаніст В. Горовиць. В піанізмі Рахманінова знайшли втілення передові традиції російської фортепіанної школи — глибока змістовність виконання, увага до інтонаційного багатства музики, «спів на фортепіано» — імітація засобами фортепіано вокального звучання й вокальної інтонації. В той же час гра Рахманінова вирізнялась яскравою індивідуальністю і неповторністю, що була обумовлено впливом Рахманінова-композитора. Рахманінов-піаніст залишив еталонні записи багатьох творів світової музики, на яких вчаться багато поколінь музикантів.